Головна

   Велика Радянська Енциклопедія

Хиндеміт Пауль

   
 

Хиндеміт (Hindemith) Пауль (16.11.1895, Ханау, - 28.12.1963. Франкфурт- на-Майні), німецький композитор, музичний теоретик, диригент, скрипаль і альтист. З 13 років працював в оркестрах. Одночасно навчався в консерваторії Франкфурта-на-Майні (класи композиції і скрипки). У 1915-23 концертмейстер оперного театру там же. в 1921-29 альтист струнного квартету Л. Амара - П. Хіндеміта, в 1927-37 професор Вищої музичної школи в Берліні. Творчість Х. включає опери, балети і симфонії, творів камерних жанрів, творів найскладніших форм і прості інструктивні п'єси для любителів музики. У своїй творчості Х. стверджував високі етичні принципи, протягом усього життя залишався вірним ідеям християнського гуманізму. Він був переконаним антифашистом; композитор вважав, що музичне мистецтво допомагає подолати відчуження між країнами і націями. Складною була еволюція стилю Х. У ранніх творах помітно вплив І. Брамса і М. Регера. Після 1-й світової війни 1914-18 він зазнав впливу сучасного урбанізму. У середині 1930-х намітився перелом в його творчості. Х. прагнув відродити традиції І. С. Баха - Л. Бетховена - А. Брукнера, його музика стала більш урівноваженою, гармонійною, стриманою, не втративши при цьому динамічності. Разом з тим зросла його майстерність як композитора-поліфоніст.

Твори Х. 20-х рр.. не позбавлені епатуючих, гротескових рис. Такі одноактні опери "Вбивця, надія жінок" і "Нуш-Нуші" (пост. 1921, Штутгарт), фортепіанна сюїта "1922", серія "Камерна музика" для солістів та камерного оркестру, струнні квартети. Зрілість стилю виявляють вокальні цикли "Молода служниця" на тексти Г. Тракля (1922) і "Житіє Марін" на тексти Р. М. Рільке (1923), концерт для оркестру (1925) і одне з центральних творів 20-х рр.. опера "Кардільяк" (за мотивами повісті Е. Т. А. Гофмана "Мадемуазель де Скюдері", пост. 1926, Дрезден; 2-а редакція 1952). Х. активно брав участь в організації фестивалів сучасної музики (з 1921 - в Донауешінгене, Баден-Бадені, Зальцбурзі, Берліні), а також був одним з натхненників руху "гебраухс-музик" (Gebrauchsmusik - "побутова музика"), що ставило за мету пропаганду нової музики в аматорських колах. Наприкінці 20-х рр.. і початку 30-х рр.. Х. створив комічну оперу "Новини дня" (пост. 1929, Берлін) з елементами соціальної критики і сатири, музику до "Повчальною п'єсі" Б. Брехта (1929, Баден-Баден), музичну гру "Ми будуємо місто" (1930, Берлін), "Бостонскую симфонію" (1930), ораторію "Нескінченне" на текст Г. Бенна (1931), "Філармонійний концерт" (1932). Через політичні переслідування, а також заборони виконання опери "Художник Матіс" (була поставлена ??в 1938, Цюріх; на матеріалі цієї опери Х. написав однойменну симфонію) Х. емігрував з фашистської Німеччини, жив у Швейцарії, з 1939 в США, де в 1946 отримав американське громадянство, вів педагогічну роботу в університетах і коледжах, виступав як диригент. У США були виконані його великі твори 40-х рр..: "Симфонія in Es" (1940), балет з солирующим фортепіано "Чотири темпераменту" (пост. 1946, Нью-Йорк), "Симфонічні метаморфози тим К. М. Вебера" (1943), симфонія "Серена" (1946), реквієм на текст У. Уїтмена "Коли перед будинком цвіла цієї весною бузок" (1946). З 1953 Х. жив у Швейцарії, продовжуючи інтенсивну діяльність диригента, виступаючи на численних музичних фестивалях в Європі та США, пропагуючи свої музично-теоретичні та естетичні погляди в усних виступах і друкованих працях. У своєму вченні про композиції Х. виступав як захисник тонального принципу, на якому, на його переконання, грунтується подальший розвиток музичного мистецтва. Він створив оперу "Гармонія світу" (пост. 1957, Мюнхен) та однойменну симфонію, засновану на музичному матеріалі цієї опери, "Пітсбургського симфонію" (1958), оперу "Довга різдвяна трапеза" (за п'єсою Т. Уайлдера, 1961, Мангейм), кантату "Пісня до надії" на замовлення ЮНЕСКО (1953), концерт для органу та оркестру (1962) і месу a cappella (1963). Автор книг "Керівництво по композиції" (т. 1-3, 1937-70), "Світ композитора" (1952) і статей. Лауреат Бахівської премії (ФРН), премії Сібеліуса. У Швейцарії (м. Блоне) після смерті Х. заснований "Фонд Хіндеміта" - центр збирання і вивчення його спадщини.

Соч. в рос. пер.: Монолог П. Хнндеміта, «Радянська музика», 1962,? 3; Світ композитора. [Фрагменти з книги], там же, 1963,? 4, 5; Вмираючі води, там же, 1967,? 5; Йоганн Себастьян Бах. Зобов'язує спадщина, там же, 1973,? 11.


Літ.: Бєляєв В., Пауль Хіндеміт, Л., 1927; Глєбов І. [Асафьєв Б. В.], Елементи стилю Хіндеміта, в кн.: Нова музика, в. 2, Л., 1927; Ліва Т. Н., Леонтьєва О. Т., Пауль Хіндеміт, М., 1974; Strobel Н., Paul Hindemith, 3 Aufl., Mainz, 1948; Briner A., ??Paul Hindemith, Z. - Mainz, 1971.

© О. Т. Леонтьєва.





Виберіть першу букву в назві статті:

а б в г д е ё ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ы э ю я

Повний політерний каталог статей


 

Алфавітний каталог статей

  а б в г д е ё ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ы э ю я
 


 
© 2014-2022  vre.pp.ua